І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив. Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!

Рим 8.28. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.

Оскільки християни все-таки могли бентежитися при думці про гоніння, які, можливо, вже почалися проти них, то Апостол вважає за потрібне надати їм правильний погляд на всякі випробування і страждання. Він заспокоює християн до кінця, що Бог тих, хто любить Його, не залишить, особливо тому, що Він Сам покликав їх до Христа. Все, що трапиться з ними неприємного в житті, насправді, з улаштування Божественного промислу, обернеться їм на користь. – тим, хто любить Бога, тобто істинним християнам – не тим, які тільки називаються так, а тим, які дійсно люблять свого Отця Небесного.

хто покликаний …

Куди покликаним? До Віри у Христа, до Церкви Христової. Сюди покликані віруючі звільнення (kata proqesin). Від кого це звільнення? Їхнє власне чи Боже? Переклад, додаючи вираз Його, ясно тлумачить цей вислів у другому значенні, але отці і вчителі східної Церкви розуміють цей вислів, який позначає волю, згоду покликаних (Іоанн Злат., Феодорит, Феофілакт та ін.). Так як Апостол говорить про те, що має особливо заспокоїти серця віруючих, то немає сумніву, що він сам міг розуміти тут лише Боже звільнення або написання про віруючих, а не їхнє власне звільнення, яке зовсім не могло служити для них якимось особливо міцним підбадьоренням. Причому в 9.11 Апостол прямо називає звільнення щодо обрання Божого, так що переклад є абсолютно правильним.

усе допомагає.

Християнин, звичайно, сам діє з метою досягнення вічного блаженства, але в той же час він повинен дивитися на все, що відбувається біля нього і так чи інакше, що входить з ним у дотик, як на допомогу, яку він отримує від Бога для досягнення своєї мети. Таким чином, і усілякі страждання у суті справи є, з цього погляду, зовсім не зайвими для християнина, а сприяють йому в його справі.

на добре.

тобто на спасіння. Все це місце є одним з найвизначніших виразів християнського оптимізму.

 

Рим 8.28-29. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами.

Щоб ще більше переконати християн у тому, що на них чекає прославлення, Апостол вказує тепер на їхнє покликання до Христа. Недарма вони покликані – це означає, що Бог, у любові своїй до них уже заздалегідь передбачив їх і визначив до того, щоб вони були подібні до образу сина Його. Ясно, що Він доведе свою справу щодо нас до кінця! Потім через це сказане в першій частині Апостол (з 31 ст.) голосно виголошує про свою впевненість в остаточному спасінні, тому що жодна перешкода не зможе усунути віруючих від Божої любові і від Христової любові. Це ніби тріумфальна пісня з нагоди здобутої над противниками порятунку людей перемоги.

 

Рим 8.31-32.  Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?

У цих двох віршах Апостол починає висновок всього роздділу, що трактує виправдання людини. – Що сказати на це? тобто, який висновок ми можемо вивести з усього сказаного? Передбачувана відповідь на це запитання може бути лише такою: «Ми вступили в тісне спілкування з Богом. Бог тепер наш захисник і покровитель». – Якщо Бог за нас… Тепер християнинові не страшні жодні вороги. – Той, Який Сина Свого не помилував… Тут Апостол докладніше розкриває своє становище: «якщо Бог за нас». Якщо Бог не пощадив Свого Власного Сина – що було б дуже природно, – але віддав Його на смерть за всіх нас (за контекстом промови, ці слова ставляться до обраних – головним чином), то з Ним, тобто даруючи Його, Бог , очевидно, дарує нам і все, що необхідно нам для того, щоб усупереч усяким труднощам досягти остаточного порятунку. Це все буде набагато меншим, ніж той Єдиний дар, тобто Сам Христос!

 

Рим 8.33-34. Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас.

Запитання: «хто проти нас?» Апостол розкладає тепер на низку окремих питань і дає на ці запитання відповіді. У цих двох віршах Апостол має на увазі противників ідеї християнського порятунку, які прикриваються деякими міркуваннями юридичного характеру. – Хто звинувачуватиме… Будь-яке звинувачення християн, як негідних ніби спасіння, було б безцільним, коли вища інстанція, саме Сам Бог, є їх виправдовуючим. – Хто засуджує… Питання, паралельне попередньому. Ніхто не може зрадити християн засудженню, коли Єдиний, Хто має право судити і засуджувати (2:15), саме Христос, помер за нас, тобто зробив усе, щоб звільнити нас від засудження та прокляття. Але мало того, що Він помер – смерть сама по собі, без наступного воскресіння Христа, не могла ще дати нам запевнення у нашому виправданні. – Він і воскрес! Отже, ми маємо достатню підставу не боятися засудження. Нарешті, Христос продовжує клопотати за нас перед Отцем Своїм, сидячи праворуч Бога.

 

Рим 8.35-37.  Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив.

Тут Апостол каже, що від Божої любові не можуть відірвати віруючих ніякі насильницькі дії ворожих до нашого спасіння людей. Так як ці дії виробляються людьми, то Апостол, і тут починає питання:

Хто?

– Від Божої любові. Бог нас любить і хоче врятувати, а злі люди своїми ворожими діями, які можуть похитнути в нас віру, хочуть перегородити любові Божою шлях до нас: якщо ми виявимося невірними Богові, то, звичайно, втратимо Бога.

Скорбота чи тіснота. Гоніння (diwgmoV) – судове переслідування.

Меч – смертна кара через усічення мечем. – Як написано. Апостол бачить у Пс XLIII (ст. 23), який він наводить за текстом LХХ, не лише доказ того, що віруючі в Христа терплять те саме, що й віруючі Старого Завіту, а й пророцтво про те, що християнам – дуже багатьом – належить зазнати насильницької смерті.

За тебе.

За контекстом промови, цей вираз слід відносити до Бога, а не до Христа. Мучеництво в той час розумілося як прославлення Бога (див. Ін 21:19).

Щодня.

правильніше: «цілий (olhn) день». Вороги дивляться на християн, як на овець, що приречені на заклання, яке відбувається протягом цілого дня, безупинно. То один, то другий християнин виривається з суспільства віруючих, щоб бути страченим за віру.

 Але все долаємо.

Перемога наша над усіма спокусами – надзвичайна (upernikwmen), тому що ми всі ці спокуси не лише перемагаємо, а й обертаємо їх собі на користь.

Хто нас полюбив

Тут треба розуміти Бога (а не Христа), про любов Якого до нас йшлося і вище.

 

Рим 8.38-39.   Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!

Впевненість у тому, що віруючий перемагає всілякі спокуси, Апостол підкріплює тут своїм запевненням, що жодна сила, якою б вона не була могутньою, не відлучить віруючих від Божої любові.

Ні смерть, ні життя, тобто чи помремо ми, чи залишимося в живих – ми все одно будемо в Божій любові. Про смерть згадує Апостол насамперед через небезпеки, що постійно оточують християн (ст. 36). – Ні Ангели. Тут вірогідніше розуміти добрих ангелів, тому що де мова про ангелів злих, то вони завжди називаються або ангелами диявола, або ангелами, що згрішили (Мт 25:41; 2Пет.2:4). Апостол, втім, не каже, що ангели добрі насправді стали б шкодити порятунку віруючих – він тільки, як висловлюється блаж. Феофілакт, говорить імовірно (пор. Гал 1:8). – Ні Почала. Деякі тлумачі бачать тут вказівку на особливий чин ангелів, але з цією думкою не можна погодитися, тому що Апостол у такому разі поставив би на одній дошці ціле та його частину (Ангели – ціле та Початки – частина). Не можна також бачити тут вказівки на демонські сили, тому що знову ці сили ніде не називаються просто початками. Найприродніше бачити тут позначення людської влади, земне начальство. – Ні сили. У більшості давніх кодексів це слово читається після висловлювання: майбутнє. Тут вказується на сили взагалі – особисті та безособові, земні та надземні.

Ні сьогодення, ні майбутнє. Порівн. 1Кор. 3:22. Це поняття загальні: вказівки на страждання, як дехто думає – тут немає. – Ні висота, ні глибина. Дуже ймовірним є припущення (Lietzmann’а), що Апостол тут має на увазі зоряні сили, під вплив яких на життя людини тоді вірили. Принаймні, грецькі терміни, які він тут вживає, суто астрологічні (uywma – падіння зірки, abaqoV – це небесний простір, що знаходиться за горизонтом, звідки піднімаються зірки). Апостол міг у цьому випадку попереджати християн не боятися впливу зірок з їхньої долю. – Жодна інша тварина, тобто ніщо інше зі створеного, про що Апостол не згадав вище. – Від Божої любові до Христа Ісуса, тобто від Божої любові, яка відкрилася, зосередилася в Христі і через Нього діє в людстві.