Апостол, зачало 311 (Евр 4.14—5.6):
Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать. Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служіння Богові, щоб приносити дари та жертви за гріхи, і щоб міг співчувати недосвідченим та заблудженим, бо й сам він перейнятий слабістю. І тому він повинен як за людей, так само й за себе самого приносити жертви за гріхи. А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон. Так і Христос, не Сам Він прославив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив. Як і на іншому місці говорить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим.
Тлумачення:
Евр 4.14. Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого!
Ім’ям першосвященик само собою позначається у Старому Завіті – великий, головний первосвященик, у повноті прав свого звання. Вживання до цього особливого визначення великий має на увазі відзначити особливу велич Новозавітного Первосвященика з найвищим Його покликанням. Відповідно до того, як звичайний первосвященик у день очищення проходив до ковчега Завіту через передні двері і святе, з жертвою за народ, про Великого Первосвященика Ісуса Христа говориться, що Він пройшов небеса з жертвою за нас у справжнє Боже Святилище , де, зробивши очищення гріхів наших, і сів праворуч престолу величності Божої як безперервний ходатай перед Богом за викуплених Його кров’ю.
Евр 4. 15. Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.
Як особливе спонукання твердо триматися сповідання нашого апостол вказує на особливу властивість нашого Нового Первосвященика, що полягає в тому, що Він, у всьому подібний до нас, крім гріха, відрізняється особливою здатністю допомагати нам у наших немощах, і водночас милостивою співчутливістю у справі допомоги людям, які страждають і обтяжені. – «Співстрадати» – не просто співчуттям, а саме участю в самих стражданнях.
Евр 4. 16. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать.
У відповідність до приступу старозавітних людей до жертовного вівтаря, апостол кличе приступати до престолу благодаті як нового місця благодатної присутності Божої, джерела Його милуючих і підтримуючих нас дій.
Евр 5.1-3. Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служіння Богові, щоб приносити дари та жертви за гріхи, і щоб міг співчувати недосвідченим та заблудженим, бо й сам він перейнятий слабістю. І тому він повинен як за людей, так само й за себе самого приносити жертви за гріхи.
Хоча кожна людина зобов’язується і сама на служіння Богу, однак Господь благоволіє обирати з-поміж людей особливих Собі служителів, служіння яких полягає в тому, щоб приносити дари і жертви за гріхи людей, з яких не виключається і сам первосвященик. Таке встановлення Божественне. Щодо тих, за яких повинні бути принесені жертви, апостол вживає пом’якшені висловлювання, як про невігластвуючих і оманливих, що має, втім, і свій грізний зміст, даючи зрозуміти, що якщо ті, хто грішать через незнання і оману, можуть користуватися поблажливістю Першосвященика, то ті, хто чинить опір, свідомо й наполегливо не мають цієї надії.
Евр 5.4. А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон.
Першосвященницьке служіння називається тут честю, що передбачає його особливу гідність, висоту і цінність: обрання здійснює Сам Бог для найближчого служіння Йому та для спасіння інших.
Евр 5.5. Так і Христос, не Сам Він прославив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.
Якщо для звичайних людей становило честь саме обрання в первосвященики, то Син Божий, Який уже по суті Своїй мав всю повноту прав первосвященства, у вищому розумінні слова отримує Свою первосвященицьку честь і славу особливим чином – виконанням волі Божої щодо спасіння людини шляхом Своїх страждань.
Евр 5.6. Як і на іншому місці говорить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим.
Вираз запозичений з 109 Пс., безсумнівно визнаного месіанським. Псалмоспів пророкує про царя, який іменується Господом (моїм, тобто Давидовим), що сидить праворуч Бога, причому всі вороги будуть під ногами Його. Таким царем – однойменним Господу, рівночесним Йому та рівносильним, звичайно, міг бути тільки Син Божий – Месія – Христос. Цей духовний цар із насіння Давидового буде разом Ієреєм за чином Мелхиседека, тобто, поєднає в собі обидва звання – і царство, і священство – в одне нерозривне і таємниче значне ціле, як поєднував Мелхиседек. Зіставлення з Мелхиседеком і з’ясування особливої духовної спорідненості з ним Божого Сина, як Царя – Первосвященика, надалі ще кілька разів зупиняє на собі увагу апостол.
Просмотров (9)