Апостол, зачало 302 (Тит 2. 11–14; 3. 4–7):
А коли з́явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя.
Тлумачення:
Тит.2:11-14. Бо з́явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з́явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих.
Заохоченням для всіх християн вести добре життя має бути свідомість того, що Бог дарував людям Свою освячуючу благодать, з якою їм вже легко уникати гріхів. Благодать Божа, що з’явилася у Христі, подібна до сонця, що осяяла світ, що був у непроглядній темряві, і, як сонце, всюди розливає життя, дає людині сили для духовного розвитку, рятує де б вони не перебували. Звідси випливає, що також Критяни можуть і повинні скористатися нею для освячення свого життя. Вона, подібно до вчителя (що навчає нас), відучує нас від безбожного життя та його задоволень і стверджує в благочестя, причому, однак, і ми повинні допомагати їй зі свого боку в цій справі (щоб ми були живі). У цьому благочестивому житті повинна зміцнювати нас надія на пришестя нашої великої Надії, тобто Ісуса Христа. Апостол називає цю надію блаженною тому, що Христос, на якого очікують християни, має блаженства найвищої міри.
Під «з́явленням» розуміється друге пришестя Христа – «Великого Бога і Спасителі нашого Ісуса Христа». У грецькому тексті перед відповідними цими виразами словами μεγ. Θ. και σωτ. поставлено артикль τοΰ, а після них займенник ήμών. З цього необхідно зробити висновок, що вислів «Великий Бог і Спаситель Ісус Христос» означає одне й те саме обличчя, тобто Христа. Це місце, таким чином, є свідченням того, що апостол Павло визнавав Христа Богом.
“Самого Себе дав за нас“, тобто на смерть для нашого блага, для нашого спасіння (ύπέρ).
“людей вибраних“. Цей вираз нагадує собою місце з книги Вихід (Вих.19 і сл.). Нагадуванням про те, що Христос віддав Самого Себе, щоб звільнити нас від гріхів, Тіт ще більше зобов’язуватиме християн до того, щоб вони вели святе життя: не повинні ж вони допускати того, щоб велика жертва Христова залишилася для них безплідною.
Тит.3:4-7 А коли з́явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя.
Бути поблажливими щодо невіруючих має спонукати до християн безмірне людинолюбство Бога. Бо коли відкрилася божественна доброта (благодать – χρηστότης) і людинолюбство Боже, то Бог спас нас не через наші заслуги, але єдино за Своїм милосердям. Звідси випливає, що і ми, наслідуючи Бога, повинні виявляти прихильність до язичників і тоді, коли вони цього зовсім не заслуговують. При цьому апостол, щоб справити ще більше враження на душі віруючих, велить Титу нагадати їм про те, що вони за допомогою хрещення очистилися від гріхів і оновилися, стали новою людиною, а потім через інше таїнство – миропомазання – отримали дари Святого Духа вдосталь, щоб зробитися хоч тільки De jure (за надією) спадкоємцями вічного життя, тобто з часом отримати його у повній мірі.
проф. О.П. Лопухін
Просмотров (29)