Апостол, зачало 29, Діян. 12:1-11:
А Цар Ірод тоді підніс руки, щоб декого з Церкви гнобити.
І мечем він стяв Якова, брата Іванового.
А бачивши, що подобалося це юдеям, він задумав схопити й Петра.
Були ж дні Опрісноків.
І, схопивши його, посадив до в́язниці, і передав чотирьом чвіркам вояків, щоб його стерегли, бажаючи вивести людям його по Пасці.
Отож, у в́язниці Петра стерегли, а Церква ревно молилася Богові за нього.
А як Ірод хотів його вивести, Петро спав тієї ночі між двома вояками, закутий у два ланцюги, і сторожа пильнувала в́язницю при дверях.
І ось Ангол Господній з́явився, і в в́язниці засяяло світло.
І, доторкнувшись до боку Петрового, він збудив його, кажучи: Мерщій вставай!
І ланцюги йому з рук поспадали.
А Ангол до нього промовив: Підпережися, і взуй сандалі свої.
І він так учинив.
І каже йому: Зодягнися в плаща свого, та й за мною йди.
І, вийшовши, він ішов услід за ним, і не знав, чи то правда, що робилось від Ангола, бо думав, що видіння він бачить.
Як сторожу минули вони першу й другу, то прийшли до залізної брами, що до міста веде, і вона відчинилась сама їм.
І, вийшовши, пройшли одну вулицю, і відступив Ангол зараз від нього.
Сказав же Петро, опритомнівши: Тепер знаю правдиво, що Господь послав Свого Ангола, і видер мене із рук Іродових та від усього чекання народу юдейського.
Тлумачення:
Діян. 12:1 А Цар Ірод тоді підніс руки, щоб декого з Церкви гнобити.
тоді – тобто поки Варнава з Савлом виконували доручення антиохіян
цар Ірод – Це був саме Ірод Агріппа I, син Арістовула і Вероніки, онук Ірода так званого Великого, який шукав убити Господа після Його народження і замість Нього побив віфлеємських немовлят. Така ця сім’я вбивць, котрі окропили свої руки найдорожчою для християнського світу кров’ю… Народившись близько 10 року до Різдва Христового, Ірод Агріппа виховувався в Римі. Після сходження на престол Калігули, отримав від нього тетрархію свого померлого дядька Пилипа (Мф. 2:22; Лк. 3: 1) і тетрархію Лисанія (Лк. 3: 1) з титулом царя. Незабаром він об’єднав під своїм володінням і тетрархію іншого свого дядька Ірода Антипи. Нарешті, Клавдій Кесар, наступник Калігули, приєднав до його володінь і Юдею з Самарією, так що він, подібно до діда, володів всією Палестиною, причому окремої прокуратури римської над Палестиною вже не було. Помер 44 роки по Р. X., процарювавши не більше 4 років, після чого Іудея знову стала Римською провінцією.
підніс руки, щоб декого з Церкви гнобити… – щоб зробити зло – або ув’язненням, або тілесними покараннями, або іншими жорстокими заходами, до вбивства включно, приклад чого вказується далі.
Діян. 12:2 І мечем він стяв Якова, брата Іванового.
Яків, брат Іоанна (Богослова), Зеведеєв – був другий мученик християнський, на якому точно виповнилося передбачення Господа (Мф. 20:23). Доповнюючи коротку звістку про його мученицьку кончину, Церковний переказ каже, що звинувачуючий апостола сам звернений був до Христа обвинуваченим і разом з ним сподобився мученицької кончини (Клим. Ал. у Євсевія, Церк. Іст. II:9; Чет.-Мін. 30) Так, вигукує св. Златоуст: «вже не юдеї і не Синедріон, а цар піднімає руки, щоб зробити зло. Це найвища влада, найтяжче беззаконня, тим більше, що була на вподобу юдеям».
Діян. 12:3 А побачивши, що подобалося це юдеям, він задумав схопити й Петра. Були ж дні Опрісноків.
Тоді були дні опрісноків – дні опрісноків починалися з Великодня і тривали 7 днів. Якщо Ірод зазвичай перебував у Кесарії, резиденції тодішніх іудейських правителів, то згадка про дні опрісночних дає зрозуміти, що для гоніння на християн і ув’язнення Петра на задоволення іудеїв Ірод скористався своїм перебуванням в Єрусалимі на святі Великодня; керувався він при цьому низьким розрахунком, щоб своїми діями догодити якомога більшій кількості народу: цілком по-іродовськи і гідно тих, кому це робилося на догоду.
Діян. 12:4 І, схопивши його, посадивши до в’язниці, і передавши чотирьом чвіркам вояків, щоби його стерегли, бажаючи вивести людям його по Пасці.
Чотирьом четверицям воїнів, тобто чотирьом змінам – по чотири особи в кожній. Така посилена охорона належала лише особливо важливим злочинцям, а в даному випадку вона послужила свою службу зовсім не так, як очікувалося, бо «чим ретельніша була стража, тим дивовижніше виявлення сили Божої …».
«Маючи намір після Великодня…» У свято, і до того ж таке велике, як Великдень, не можна було засуджувати на страту, а тому Ірод Агріппа хотів засудити Петра після закінчення свята.
Вивести його до народу – для урочистого публічного суду, засудження до страти. Любитель видовищ, що виховувався на кривавих видовищах римських, цар хотів зробити народне видовище і з осуду і страти первоверховного апостола.
Діян. 12:5 Отож у в’язниці Петра стерегли, а Церква ревно молилася Богові за нього.
Тим часом церква старанно молилася за нього Богові. Це дає зрозуміти, що чудове визволення апостола було даровано особливо через молитву за нього Церкви. «Вони (тобто віруючі) перебували тепер у найнебезпечнішому становищі. Їх лякало і те, що той (Яків) убитий, і те, що цей (Петро) посаджений у в’язницю… Але вони не обурювалися, не чинили смут, а звернулися до молитви, вдалися до цієї непереборної поборниці…».
Діян. 12:6 А як Ірод хотів його вивести, Петро спав тієї ночі між двома вояками, закутий у дві цепочки, і сторожа стерегла в’язницю при дверях.
Тієї ночі, тобто перед тим днем, коли Ірод хотів судити Петра, Петро спав між двома воїнами, прикутий до них двома ланцюгами, як належало посиленою охороною (Флав. Археол. XVIII:6, 7; Плин. Єр. X: 65).
Діян. 12:7 І ось Ангол Господній з’явився, і у в’язниці засяяло світло. І, доторкнувшись до боку Петрового, він збудив його, говорячи: Мерщій вставай! І цепи йому з рук попадали.
Світло осяяло в’язницю- можливо, не у всій в’язниці, а власне в тому відділенні її, де спав Петро. Сон Петра в такі тривожні хвилини був настільки міцний, що лише поштовх міг розбудити його. «Бачиш» – каже Златоуст, – Петро спить, не віддається ні зневірі, ні страху. Тієї ж ночі, як хотіли його вивести на смерть, він спав, віддавши все Богові … «
Діян. 12:8 А Ангол до нього промовив: Підпережися, і взуй сандалі свої. І він так учинив. І каже йому: Зодягнися в плаща свого, та й за мною йди.Опояшся і взуйся.
Для того наказує йому опоясатися і взутися, щоб і цим навіяти йому, що це не привид, щоб він підбадьорився і переконався, що це – істина; для того одразу ж і ланцюги впали з рук його, і сказано було: встань незабаром. Ці слова не бентежать, але переконують не зволікати.
проф. О.П. Лопухін
Просмотров (12)