Апостол, зачало 233 (Еф 6. 10–17):
Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!
Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських.
Бо ми не маємо боротьби проти крові та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби.
Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати.
Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру.
А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого.
Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже.
Тлумачення:
«Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!
Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських.»
Не сказав: проти битв, проти воєн, але: «Проти хитрощів». Ворог наш не простий і не відкрито воює з нами, але з хитрістю. Що таке хитрощі? Будувати хитрощі означає звабити і здолати підступністю: це буває і в мистецтвах, і в словах, і в справах, і в боротьбі, коли нам трапляється мати справи з ошуканцями. Ворог ніколи не пропонує явних гріхів, не називає ідолослужіння, але, за своєю підступністю, влаштовує це інакше, саме: користується приводами, виставляє поважну причину. Отже, (апостол) вже і цим підбадьорив воїнів і змусив їх тверезитися, коли навчив і переконав, що в нас боротьба з досвідченим ворогом у військових справах, що ця війна проти нас проводиться не просто і не відкрито, але з великою хитрістю. Спочатку вказівкою на властивості та чисельність ворога – він спонукає учнів своїх до обережності. Він хоче не послабити воїнів, які протистоять ворогові (дияволу), але підбадьорити їх і посунути проти нього. Сказавши про хитрощі ворога, цим він навчає тверезості. Якби він вказав їм тільки на силу ворогів і на цьому й зупинився, то привів би їх до смутку. Навпаки, він і раніше і після цього показує, що можна здолати ворога, і тим самим особливо підбадьорює їх. Чим більше ми роз’яснюємо своїм спільникам силу наших ворогів, тим більше спонукаємо їх до обережності.
«Бо ми не маємо боротьби проти крові та тіла»
І це не для збудження страху говорить, але для того, щоб зробити уважними. Бо той, хто вказує на силу ворога, робить тим самим своїх обережнішими. У нас справа, каже, не зі звичайним ворогом, і не з людьми, подібними до нас і рівносильними.
«але проти початків, проти влади»
Як Бог начатки і влади має, так і гордовитий тиран влаштував у себе подібні порядки.
«проти світоправителів»
Не в сенсі володарів світу чи тиранів. Тому що писання світом зазвичай називає лукаві діяння і тих, хто здійснює їх, як у виразі: ви не від світу (Ін. 15:19), тобто не з числа тих, що творять зле, якими самими володіють демони, тому що вони добровільно віддали себе в рабство їм.
«цієї темряви»
Темрявою називає непотребство, яке є і існує в цьому світі, але далі нього не простягається.
«проти піднебесних духів злоби»
Так називає демонів. А як і ангели є духами, то він додав злоби; бо ті — духи добра та світла. Говорячи ж, що ми воюємо не з тілом і кров’ю, він через протиставлення дає знати, що воюємо з рухливими, непереможними в підступності і важко вловимими духами.
«Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого»
Тобто в цьому світі, тому що його називає злим днем від злих справ, що відбуваються в ньому. Підбадьорює також і вказівкою на те, що час боротьби короткий. Бо, називаючи днем, свідчить про його швидкоплинність.
«і, все виконавши, витримати.»
Будь-які пристрасті та ганебні побажання здолавши, тобто перемігши і умертвивши. А оскільки багато хто і після перемоги впав, то каже: встояти. І після перемоги потрібна твердість, щоб переможений знову не повстав війною. Бо якщо ми віддамося безтурботності, то переможений ворог неодмінно знову оживе. Зауваж, що можна подолати і стояти твердо, і ми не повинні потім бути малодушними під приводом, що вороги могутні. Бо нам дана така сила і ми навчені такому мистецтву, що і з демонами можемо боротися, і навіть більше — не тільки боротися, а бути настільки страшними для демонів силою, що живе в нас, щоб не потребувати боротьби, а просто зневажати «змій і скорпіонів». Це ж говорить Павло, бо численні були в них противники, і навчав про те, що за допомогою них воюють з нами демони. Тому не на людей гнівайтесь, а озброюйтесь проти демонів.
«Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру.»
Під словом «істина» маємо розуміти заповідь про любов до Бога: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю і всією думкою твоєю (Мф. 22:37) . І ще: Хто любить батька чи матір більше Мене, не гідний Мене (Мф. 10:37). Якщо любов Божа настільки ревнива, що і батька і матір допускає любити тільки в міру, а не більше міри, то не без причини апостол наказує нам опоясувати стегна істиною, щоб не грішити проти любові до Бога любов’ю до інших недоречною; особливо ж нечистою, тому що Богові люб’язніше за все цнотливість у смиренномудрості.
Під словом «правда» розуміється заповідь про любов до ближнього: полюби ближнього твого як самого себе (Мт. 22:39). А оскільки ця заповідь не завжди буває доречною, то апостол заповідає нам одягнутися в броню правди, тобто не гніватися, не засуджувати, не заздрити, терпіти образи, докори і приниження, любити ворогів, творити добро ненависним, молитися за тих, хто чинить напасть.
«А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого.»
Словами ж «найбільше» вказує на істину і правду, і надію Євангелія. Бо все це потребує віри. Але вірою називає тут не пізнання істинного богошанування, а віру без сумніву, яка змушує вірити в майбутнє, як сьогодення, яка здійснює знамення і настільки полум’яна та гаряча, що й гори переставляє. Отже, як щит прикриває все тіло, обгороджуючи і захищаючи його подібно до стіни, так і віра без сумнівів — огорожа всієї душі. Така віра, а не мудрість, є щитом. Щит прикриває, а ті лише заважають.
Яким зможете згасити всі розпечені стріли лукавого. Тобто ганебні побажання, помисли зневіри (як наприклад: чи буде воскресіння? чи буде суд?) і спокуси. Розпечені ж не тільки тому, що пожадливості розпалюють і спалахують до ганебних справ, а й тому, що тут ми й совістю ніби спалюємося. До того ж і диявол підпалює нас і через помисли зневіри, і через спокуси. Віра ж гасить це; тому що, якщо демонів вона підкорює, то знешкоджує і пристрасті. Бо чи розпалює тебе пожадливість, ти, віруючи в майбутні блага та радість, погасиш її; чи палить тебе спокуса, віруючи в майбутнє, ти знайдеш втіху. Поміркуй, яким вогнем палав Авраам, коли приносив у жертву свого сина, але віра погасила те полум’я.
«Візьміть і шолома спасіння»
Тобто рятуючий та оберігаючий. Бо якщо ми матимемо віру (що рятує і охороняє нас), то незабаром отримаємо й рятівні помисли, що охороняють наш розум.
«і меча духовного, який є Слово Боже.»
У вищесказаному Павло нас озброїв, щоб не завдавали нам шкоди вороги, а тепер дає зброю, якою ми самі можемо завдавати сильної шкоди ворогам. Отже, мечем Духа називає алегорично або Самого Духа, або духовне життя, яким стирається глава дракона. Духовний же цей меч є Слово Боже, тобто заповіді. Бо якщо ми будемо виконувати Його заповіді, то будемо вбивати змія лукавого, як каже Ісая (Іс. 27:1). Або мечем Духа називає просто мудрість духовну. Бо слово Боже живе й дієве й гостріше за всякий меч (Євр. 4:12), і той, хто має дар цього духовного меча і промовляє божественне, — нездоланний, яким був сам Павло.
Свт. Іоанн Златоуст,
Лопухін О.П.,
Блж. Феофілакт Болгарський.
Просмотров (92)