Апостол, зачало 213 (Гал 5. 22—6. 2):
А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість:
Закону нема на таких!
А ті, що Христові Ісусові, розп́яли вони тіло з пожадливостями та з похотями.
Коли духом живемо, то й духом ходімо!
Не будьмо чванливі, не дражнімо один одного, не завидуймо один одному!
Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти!
Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового.
Тлумачення:
«А плід духа: любов, радість, мир»
Погані справи походять тільки від нас. Тому він і назвав їх справами плоті, які водночас відбуваються із зусиллям та напругою. Добрі ж справи вимагають не лише нашого бажання, а й сприяння згори. Тому назвав їх плодом Духа, тому що від нас дається насіння, тобто волю, але щоб стати йому плодом – це залежить від Бога. Корінь же всіх благ, по-перше, у любові, а потім у радості. Бо той, хто любить, завжди радіє, навіть коли переносить зло, бо на того, хто завдає зло, він дивиться, як на благодійника. Але радіє Богові, бо все для Нього робить і переносить, і тому веселиться з доброю совістю. А від любові та радості він користується і світом душевним, бо не хвилюється помислами з усіма сторонніми. А якщо, здавалося б, він і чинить ворожнечу до когось, то ворогує не проти самих людей, а проти їхніх вад; він любить їх як братів, і цю ворожнечу він виявляє задля їхньої користі, щоб вони виправилися.
«довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість»
Довготерпіння за Писанням, мабуть, відрізняється від лагідності тим, що, той хто довготерпить, після довгого роздуму, не поспішно та повільно, але ж таки дає відповідне покарання грішнику; а лагідний зовсім його прощає. Як наприклад, Мойсей, що вибачив Маріам і Аарона, був названий лагідним перед усіма, хто живе на землі (Чис. 12). Добрість це щось спільне з милосердям. Благий Господь до всіх взагалі, але милосердя благодійствує лише гідним, за висловом: «Ублажи, Господи, благія» (Пс.124: 4). І про віру говорить не про просту, а про ту, що рухає горами, яка безсумнівно вірить, що неможливе у людей те можливе для Бога. Але найвища помірність не від страв тільки, але й від усього поганого.
«Закону нема на таких!»
Бо душа, яка робить такі справи Духом, не має потреби в настанові закону, будучи сама вище нього, подібно до того, як від природи швидкі коні не потребують бича. І в цьому випадку він усуває закон не тому, що він поганий, але тому, що він нижче мудрості, що подається Духом.
«А ті, що Христові Ісусові, розп́яли вони тіло з пожадливостями та з похотями.»
Як би на таємне запитання: хто це такий доброчесний, як ти кажеш? – він відповідає: «ті, які Христові», тобто ті, що складають наділ Христа, «розіп’яли тіло», тобто умертвили тілесні помисли. Бо вони не самих себе умертвляли: під плоттю ти розумій не істоту плоті, а земні помисли, так, щоб не жили в них ні пристрасті гніву, ні пожадливості, але ті й інші були розп’яті. Або пристрастями він називає взагалі пристрасні дії, чи походять вони від гніву, чи від похоті. Отже, він говорить не лише про умертвіння таких дій, а й про самі причини, тобто побажання.
«Коли духом живемо, то й духом ходімо!»
Якщо, каже він, така сила Духа, то нею і житимемо, і нею задовольнятимемося. Бо вираз: «за духом і чинити повинні» вжито замість: задовольнятимемося силою Духа і не шукатимемо допомоги у закону.
«Не будьмо чванливі, не дражнімо один одного, не завидуймо один одному!»
Цим показує, що спокусники їх із марнославства взялися за це (бо в цьому причина всіх лих), викликаючи один одного на суперечку та розбрат; подібно до того, якби хтось говорив своєму противнику: якщо ти сильний, давай поміряємося силами. А оскільки від марнославства походить заздрість, то він і забороняє її.
«Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності»
Так як багато хто між ними, думаючи стримати грішників, діяли при цьому під впливом власних пристрастей, будучи спонукані до того, то він каже: «якщо і впаде», тобто захоплений буде силою демонської, «ви, духовні, виправляйте», тобто не карайте, а наставляйте в дусі лагідності. Не сказав – лагідністю, але: у Дусі лагідності, показуючи, що це Духу завгодно, і поблажливе виправлення грішників є даром духовної благодаті.
«сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти!»
Застерігає того, хто виправляє іншого: дивися, каже він, і бережи себе, щоб і тобі не впасти в те саме, піддавшись спокусі від супротивника. І виразно сказав: «себе доглядаючи», нагадуючи тим про людську слабкість.
«Носіть тягарі один одного»
Оскільки, будучи людиною, неможливо бути безгрішним, він переконує не ставитися суворо до гріхів ближнього, але переносити їх, щоб потім і твої гріхи міг стерпіти інший.
«і так виконаєте закона Христового»
Не сказав: πληρώσατε, але: αναπληρώσατε, тобто спільно все виконуйте, взаємно допомагаючи один одному, наприклад, спритний нехай допомагає повільному, а повільний нехай стримує його гарячі прагнення, і таким чином і перший не згрішить при сприянні першому. Таким чином, «подаючи один одному руку», ви виконуєте закон Христів, кожен своїм сприянням ближньому, заповнюючи те, чого не вистачає йому. Та й обов’язок любові вимагає носити тягарі один одного, тому що в любові полягає виконання заповідей Христових.
Блж. Феофілакт Болгарський
Просмотров (7)