Тут дається роз’яснення про спадкоємця-сироту. Але кого апостол тут має на увазі? Хто це «ми»? Більше всього це відповідає тлумаченню 5-го вірша, яке бачить тут вказівку на юдеїв. Вони, дійсно (пор. Гал.3:23–25), до пришестя Христа схожі були на малолітніх синів або незрілих дітей, і, як такі, вважалися рабами (Рим.8:15) і не користувалися своїми правами богосинівства. – «Були поневолені єством цього світу». Що означає вираз τά στοιχεῖα τοῦκόσμου (укр.: елементи світу)? Вже у зв’язку з висловлюванням τά στοιχεῖα(укр.: дані) та словом τοῦ κόσμου(ук.: світу) можна з упевненістю відзначити, що несправедливі ті тлумачення, які розуміють під «стихіями» так звані небесні тіла, зірки, які керують світилами. Усього природніше бачити у цих стихіях матерію та окремі матеріальні речі, у тому числі і з чого складається весь світ. Апостол хоче, очевидно, сказати, що закон Мойсея прив’язує релігію або, принаймні, всі її прояви в житті до матерії і матеріальних речей, з яких складається світ.
Не тільки порядок свят обумовлений обертанням місяця, не лише святкування суботи від вечора до вечора залежить від становища сонця: усі заповіді про їжу та чистоту, жертовні закони та інші приписи про богослужіння відносяться до матеріальних предметів, до певних місцевостей, часів, станів та т. і. Все це були «постанови щодо плоті» (Євр. 9:10). Від цього релігійне життя отримувало характер пов’язаності, яка відчувалася тим сильніше, що більше євреї вважали значення у законі, і що більше хотіли вони зміцнити специфічний характер теократичної громади і релігії точним і пунктуальним виконанням букви закону. Зрештою, благочестиві люди відчували себе вкрай пригніченими, звичайно, якщо в їхній душі жило почуття істинної духовної свободи. Однак Апостол говорить це не про закон сам собою, який він ставив, як боговідвертий, на належну йому висоту (див. Рим.7: 12), а про те, який характер цей закон набув у житті Євреїв. Не звинувачує він разом з тим і самих Євреїв за те, що вони не піднялися до розуміння ідеї закону: за його уявленням, все було так, як воно мало статися. Бог, як батько народу, підкорив його на час його незрілості веденню піклувальників – незрілість народу і є єдиною причиною такого його становища, яке не відповідало його ідеальній гідності сина Божого.
– «Як настало ж виповнення часу», тобто повна міра (πλήρωμα) часу – часу зростання підлітка у зрілу людину. Бог визначив для цього певний часу, щоб, по закінченні призначеного ним терміну, син Його міг звільнитися від підпорядкування ним опікунів, які керували ним раніше. – «Бог послав». Грецьке слово εξαπέστειλεν – означає послання будь-кого з того місця, де перебуває той, хто посилає (пор. Лк.20:10 і сл.; Лк.24:49).
Звідси слід зробити такий висновок, що посланий перед своїм посланням перебував у того, хто його послав. Зрозуміло, що Апостол хоче цим відзначити істинне богосинівство Христа, яке дуже відрізняється від того богосинівства, яким володіли Євреї і тепер володіють християни. Інакше сказати, тут дається уявлення про вічне існування Христа як Сина Божого. – «Який народився від жони» – правильніше (γενόμενον, а не γεννώμενον) від (εκ) жінки. Цей вираз є визначенням іншої природи Христа – людської. Згадуючи тільки про матір Христа, Апостол, очевидно, як і всі євангелісти, хоче цим сказати про зачаття без чоловіка. – «Підкорився закону» – точніше: бувшого під законом (γενομενον υπό νυμον). Як син жінки з єврейського роду, Христос природно став під ярмо закону Мойсеєвого. Чудово, що в Апостола Христос названий Сином Божим і в стані Свого влюднення і в стані підпорядкування закону (аорист γενόμενος позначає стан, що збігається з тим, що позначено дієсловом εξαπέστειλεν: народився від жінки саме «Син Божий» . –
«щоб викупити підзаконних», тобто, Євреїв – порівн. Гал.3:13, 4:3. – «щоб усиновлення ми прийняли» – це пояснення до попереднього висловлювання. Апостол під «усиновленням» розуміє не юридичний акт, не лише вияв волі Божественної (так зазвичай відбувається усиновлення – adoptio y людей), а фактичний вплив на життя людини, саме певний фізичний процес відродження, де вселення Духа Христового в серця віруючих є безперечною ознакою богоусиновлення віруючих. Що юдеї частково вже мали це богосинівство – це не перешкоджає Павлові називати їхнє нове становище у Христі богоусиновленням, бо насправді старозавітне богосинівство було більш номінальним та ідеальним, ніж дійсним. Апостол вживає тут вираз «ми», а не «ви», тому, що має на увазі перейти до зображення стану Галатів, які здебільшого походили з язичницьких родів.