Апостол, зачало 200 (Гал., 1:11-19)

Оскільки прибічники іудейського закону ставили під сумнів божественне походження Євангелія, яке проповідував Апостол Павло, то Апостол передусім висловлює те положення, що його Євангеліє «не є людським». Він не прийняв його, як щось ціле (παρέλαβον), і не навчився його розуміти (εδιδάχθην) ні від когось із людей, але через одкровення, отримане ним від Самого Ісуса Христа. Перед ним Христос ніби одразу відкрив завісу, що закривала перед Павлом істинне християнство, і Апостол зрозумів усю його велич. Звичайно, не можна думати, що це відбулося в один момент – при Дамаску: Апостол тут, безсумнівно, розуміє всі численні дані йому одкровення у минулому, в яких він дізнався про всі таємниці християнської віри (пор. 2Кор.12:2), – одкровення, отримані ним до написання послання до Галатів. Зауважимо, що цим не заперечується можливість того, що Апостол ознайомлювався з історичними подіями з життя Христа через розмови з найстарішими за часом навернення до Христа християнами; Одкровення повідомляє лише ідеї, а не історичні факти.

Гал.1:13-14. Чули бо ви про моє поступовання перше в юдействі, що Божу Церкву жорстоко я переслідував та руйнував її. І я перевищував в юдействі багатьох своїх ровесників роду мого, бувши запеклим прихильником моїх отцівських передань.

Життя Апостола до навернення його до Христа ясно свідчить про те, що він не міг перейнятися ідеями християнськими в цей час. Він був затятий гонитель християнства, який не хотів зовсім поринути у сутність нового вчення. Він не був схожий на деяких фарисеїв, які ставилися до вичікувального відношення до християнства (пор. Дії 5:34–39). Він квітнув в «юдействі», тобто в тому житті, яке склалося в юдействі під впливом переказів старців, і був серед свого покоління («в роді моєму») непомірним за своїми ревнощами провідником у життя тих традицій, які він успадкував від свого батька або від своїх предків взагалі (слово πατρικός не те саме, що πατρῶος: воно означає перекази – в даному випадку очевидно фарисейські – що зберігалися суворіше, ніж в інших).

Гал.1:15-17 Коли ж Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, уподобав виявити мною Сина Свого, щоб благовістив я Його між поганами, я не радився зараз із тілом та кров́ю, і не відправився в Єрусалим до апостолів, що передо мною були, а пішов я в Арабію, і знову вернувся в Дамаск.

Але чи не міг апостол після свого навернення до Христа підкоритися людському впливу у виробленні свого світогляду? Так було, звичайно, з усіма тими, хто приймав християнство: Галати самі по собі, звичайно, знали, що без настанови з боку інших вони не могли б стати тим, ким стали. Ось, щоб виключити припущення про такий сторонній вплив, Апостол і відзначає як дуже важливий факт, що він, після свого звернення, не пішов до Єрусалиму, щоб отримати повчання у вірі від Апостолів, а пішов до Аравії, звідки знову, не заходячи до Єрусалиму, який був на той час центром християнства, повернувся до Дамаску. – «Який обрав мене…». див. Тлумач. Біблія т. Х-й. – «Відкрити в мені Сина Свого». У душі Апостола до його навернення панувала темрява, що перешкоджала йому побачити в гнаному ним Ісусі істинного Месію і Божого Сина. Ця темрява складалася з іудейських забобонів і, особливо, з фарисейських повчань, які до того часу володіли душею Павла. Перемога цих забобонів через особливу Божественну дію на душу Павла (пор. Ін.6: 44) і є “відкриття Сина Божого», про яке тут говорить Апостол. Тільки через нього прийшло до свого повного розвитку і стало дієвим перше самовідкриття Христа (Гал .1:12), з яким було безпосередньо пов’язане покликання Павла в лоно Церкви Христової та до апостольського служіння, Три дні тілесної сліпоти (Дії 9:9), які слідували за явленням Христа Павлу і покликанням Апостола, можна розглядати як час, у який здійснився вплив Божий на душу Павла: “Щоб я благовістив Його язичникам” Метою такого “відкриття Сина Божого” в душі Павла було те, щоб Павло став проповідником Євангелія серед язичників. І чи справді міг Павло не проповідувати язичникам Того, в Кому він, за особливим впливом Божим на його душу, впізнав істинного Сина Бога? Як Бог є Бог юдеїв і язичників (Рим.3:29), так і Христос – Син Бога – має бути безумовним надбанням усіх народів. Такою була мета, яку Бог мав при тому «відкритті Сина Свого» Павлу. – «Я не став…». Апостол, отримавши пряме роз’яснення від Бога про Христа, не знайшов за потрібне пропонувати набуте ним таким надзвичайним способом переконання на суд людей («плоті та крові): це було б з його сторони виявом неповаги до божественного навчання. – “Тоді ж”. Він так думав і чинив з тих самих днів свого покликання. Очевидно, його вороги переконували Галаів, що спочатку після свого звернення Павло все-таки шукав собі визнання у найстаріших християн і апостолів, намагався отримати від них деякі потрібні йому вказівки і тільки згодом несподівано перервав з ними всяке спілкування і виступив зі своїм «хибним» Євангелієм у відкритому протиріччі з Єрусалимською церквою. – «І не пішов до Єрусалиму…». Де ж, як не в Єрусалимі, цьому найстарішому місті християнства, Павло міг би шукати собі вказівок, якби їх потребував? Однак він не пішов туди («απῆλθον», тобто не залишив Дамаска, щоб йти до Єрусалиму). – «До попередніх» (« πρό εμοῦ»), тобто раніше мене покликаних. – «А пішов в Аравію», тобто якщо куди й ходив, може бути навіть неодноразово, – з Дамаска, який служив три роки після навернення постійним місцем його перебування, – то тільки в Аравію – в область, що лежала на південний схід від Дамаска царства Наватеїв, у якому правителем був цар Арета (2Кор.11:32). Щодо свого перебування в Аравії Апостол більше нічого тут не каже – це йому було не. Йому хочеться показати лише свою незалежність від впливу людських авторитетів, і це він робить згадуючи про те, що виходив з Дамаска тільки в Аравію, де, звичайно, не міг зустрітися з апостолами з 12-ти…

Гал.1:18-19. По трьох роках потому пішов я в Єрусалим побачити Кифу, і в нього пробув днів із п́ятнадцять. А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.

Лише через три роки після свого навернення, коли, отже, погляди Апостол Павла мали прийняти цілком закінчений вигляд, він ходив до Єрусалиму для того, щоб побачитися або познайомитися («ιστορῆσαι») як слід (деяке, поверхове знання про Петра Павла вже мав і раніше ) з Апостолом Петром. Юдаїсти, мабуть, і це відвідування Павлом Єрусалима перетлумачували по своєму… Маючи це на увазі, Павло говорить про це відвідування їм Єрусалиму в холодному тоні. Як допитливий мандрівник відшукує найславетніші міста і хоче подивитися на всі їхні визначні пам’ятки, так і Павло подорожував до Єрусалиму, щоб познайомитись, на волі, з главою тісного кола учнів Христових – Апостол Петром. Але Павло пробув у Єрусалимі лише п’ятнадцять днів – час дуже незначний для того, щоб навчитися всьому, так би мовити, спочатку і щоб забути все те, що протягом трьох років нажито було Апостолом далеко від Єрусалиму… З іншими ж апостолами з числа 12 -ти Павлу в той раз і познайомитися не довелося – мабуть, їх не було в Єрусалимі. Щоб бути точним у своєму повідомленні про перебування в Єрусалимі – адже Апостол мав на увазі, що його послання читатимуть і вороги його, люди юдейського закону, які, звичайно, постараються вказати на все недомовлене Апостолом, він додає, що бачив того разу і брата Господнього Якова , Предстоятеля Єрусалимської. При цьому Апостол, мабуть, не без наміру вживає слово «бачив»: він хоче цим дати зрозуміти, що він тільки бачив, але не вчився у Апостола Якова, не намагався в нього дізнатися чогось у галузі християнського віровчення, що було би йому, Павлу, невідомо.

Професор О.П. Лопухін

Просмотров (2)