Усе мені можна, та не все на пожиток.
Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно.

Їжа для черева, і черево для їжі, але Бог одне й друге понищить.
А тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла.

Особливої обережності потрібно дотримуватись там, де справа стосується чистоти тіла або цнотливості. Маючи на увазі слова Христа, що те, що входить в уста, не сквернить людину (Мф XV:11), Ап. каже, що стосовно їжі можна докладати принцип «все мені дозволено», тим більше що ті відправлення нашого тіла, які мають зв’язок з їжею, припиняться в день воскресіння і прославлення тіл людських: Бог знищить, зробить непотрібними і ці відправлення, і саму їжу! Не така справа по відношенню до всього тіла людського. Це тіло зовсім не можна оскверняти блудом, тому що воно призначене для Господа Ісуса Христа, щоб Йому належати і служити Йому знаряддям, як і Сам Христос стоїть по відношенню до тіла, тому що перебуває в нім і прославить його з часом. Через таке ставлення до Христа тіло не загине. Як Бог воскресив Христа, так воскресить Він і це тіло людське, що було під час земного життя власністю та освяченою зброєю Христа-Господа. Нас воскресить з цим тілом  – Апостол ототожнює всю людську особистість, на якої тіло власне становить лише орган дії. – Звичайно, маючи на увазі таке неминуще значення тіла, ми повинні ставитися до нього з повагою, нічим його не принижувати. – Тут Апостол зараховує себе до тих, які помруть і будуть воскреслені, в інших випадках він уявляє себе тим, хто дожив до другого пришестя. Це свідчить про те, що день другого пришестя і для нього був невідомий.

1 Кор.6.15. Хіба ви не знаєте, що ваші тіла то члени Христові? Отож, узявши члени Христові, зроблю їх членами розпусниці? Зовсім ні!

Блудодіяння містить у собі два злочини. По-перше, це є зухвале викрадення власності, що належить Христу, і по-друге, – вживання викраденого на недостойну мету (зробити членами блудниці).

Апостолу могли заперечити таке: «вживання тіла християнином на гріх перелюбу не є ще відібранням його у Христа. Хіба це не тимчасове тільки і не зовнішнє зловживання тілом?” На це заперечення Апостол відповідає насамперед посиланням на Св. Письмо, а саме на кн. Бут.2:24. З цього місця видно, що злягання з блудницею або гріх перелюбу не є чимось тимчасовим і зовнішнім, а являє собою справжнє поєднання двох осіб в одне тіло. Щоправда, у книзі Буття йдеться про шлюбне статеве поєднання чоловіка і жінки, які у шлюбі стають одним тілом, згідно з Божественним визначенням. Але, все-таки, ця характерна риса шлюбного з’єднання, з його природного боку, як з’єднання в одну плоть, могла б бути перенесена і на незаконне, любодійне поєднання чоловіка з блудницею, так як і останнє також засноване на вкладеному від Бога в людину статевому інстинкт. «Можливо – як би каже Апостол – любодеї і не хочуть входити з блудницею в таке тісне поєднання, але вони входять у таке, тому що сила Божественного визначення діє і там, де не бажають його застосування: статеве спілкування веде людей до найтіснішого спілкування природи і робить із двох тіл – одне». − А чому подібне спілкування морально неможливе для християнина, на це, на думку Апостола, є така відповідь: християнин при цьому вступає в область, яка знаходиться поза царством Божим. Хто з’єднується з блудницею, той відчужує своє тіло від підпорядкування Христу і ставить його у залежність від протихристиянської сили. Апостол, втім, не робить такого висновку сам, бо справа і так була зрозуміла. Натомість він каже, що той, хто з’єднується з Господом, є один дух . З’єднання з Господом, тобто з Христом, Апостол позначає тим самим терміном, яким і злягання з блудницею: це не що інше, як тісне, душу і тіло обіймальне, спілкування між віруючим і Христом. Це з’єднання за своєю суттю духовного характеру, оскільки сила, яка засвоює тіло і душу християнина Христа, є Дух, який є у Христі джерелом нового прославленого життя у прославленому тілі. Апостол свідомо, очевидно, не обмежується вказівкою те що, що християнин входить у тісне єднання з Христом, а додає: є один дух. Він хоче сказати цим, що перелюбу тому повинен уникати християнин, що воно є лише грубочутливим, тілесним поєднанням, не досягає того морального характеру, якого досягає шлюбне статеве спілкування, що стає поступово і спілкуванням духовним. А віруючий у Христа є храмом Духа і тому не може бути, так би мовити, храмом плоті. І так, робить висновок Апостол, бігайте розпусти!

Щоб ще більше навіяти огиду до гріха перелюбу, Апостол каже, що всякий інший гріх знаходиться поза тілом, а блудник грішить саме проти власного тіла. Він надає, таким чином, особливої важливості гріху перелюбу. Але в якому сенсі слід розуміти його слова щодо ставлення гріхів до тіла? Одні тлумачі кажуть, що Апостол цим натякає те що, що гріх перелюбу не як інші гріхи, а надзвичайно виснажує тіло людини. Але з таким розумінням погодитись не можна, тому що ту ж дію виявляє на тіло людини і пияцтво. Інші (Годе) розрізняють у людині два тіла: зовнішнє, що постійно змінюється у своєму складі, і внутрішнє, вічне, яке власне і має бути воскресене для майбутнього життя: останнє і розуміє тут Апостол… Однак ніде немає підстав для такого розрізнення. І чому пияцтво, наприклад, не може так шкідливо відгукнутися і на цьому внутрішньому тілі, як розпуста? Простіше буде передати думку апостола так. Блуд є такий страшний гріх, який на відміну від інших гріхів, шкодить саме людському тілу тим, що ставить його під владу гріховної сили, що діє у позбавленій будь-якої стриманості чуттєвої пристрасті, – ставить саме через органічне поєднання з представницею цієї гріховної сили – блудницею. Можна, мабуть, додати до цього, що ніякий інший гріх, виключаючи розпусту, не викликає прямої потреби тіла: тіло, наприклад, не вимагає неодмінно для задоволення спраги вина – воно чудово може підтримуватися і водою; тобто пияцтво є зовсім не результатом дії тілесної потреби. Тим часом блудне статеве спілкування корениться у природній потребі, що лежить у людському тілі.

Апостол дивується, чи коринтяни забули про те високе призначення, яке має їхнє тіло? Справді, блудник забирає у свого тіла честь бути храмом Святого Духа! Цей гріх тим непробачніше, що й тіло вже більше не належить людині самій по собі: воно куплено за відому (дорогу) ціну (принесення в жертву Сина Божого). Тому ми маємо у своєму тілі віддати славу його володарю – Богу – славу, яка полягає у гідному і святому вживанні відданого нам у користування цього дару Божого. «Ти не маєш влади над плоттю для задоволення порочних побажань, а маєш цю владу тільки для виконання Божих заповідей» (Іоанн Злат.).